агенція новин

Івано-Франківськ. Місто, яке ми зводимо

 

 

В одному з туристичних путівників Івано-Франківськомсказано: «єдиний спосіб потрапити до міста – через міст». Не знаю, в якому столітті живе автор цієї фрази, проте мені імпонує його підхід. Що б не було написано в офіційних документах, що б не було намальовано на міських мапах, завжди є відмінність між огромами площі, зайнятої спальними районами та невеликим клаптиком землі в межиріччі двох Бистриць. Ким би не був автор, він пам’ятає цю відмінність. І, що важливіше, вірить у неї.
 
 

Івано-Франківськ настільки часто змінював свої обличчя, що зловити одне з них, сказати: «ось моє місто, я впізнаю його» і при цьому не збрехати  – дуже важко. Станиславів, Станіслав, знову Станиславів, Франківськ, Івано-Франківськ. Чотири ратуші, дві фортеці, жодної фортеці. Всього більш ніж досить, аби не знати, що залишилося віддавна, а що постало тепер. Тому, насправді, в’їхавши до спальних районів, які передують кожному місту, таки важливо пам’ятати, що потрапити до Івано-Франківська насправді можна тільки перетнувши річку. Місто ще є, воно чекає і його можна знайти.

 

Більш неоднорідного простору, здається, не існує. Неони на історичній забудові, вбиті «богдани» з прокуреними водіями і торгаші, які продають «засіб від мишей, щурів, тараканів, ошейнік од блох», подекуди вихлюпуючись за межі базару, – це якраз нормальне для кожного міста явище, воно не дивує. Крім того, неони особливо давніх закладів скоро самі вважатимуться історичною забудовою. Але, потрапивши до Івано-Франківська,годі не відчути його прагнення вічно молодитися.

 

Просто в центрі, поміж Міцкевичем та синагогою, можна побачити зірвану з площі бруківку та перекопані вулиці. Місто оновлюється. Молодшає. Дбає про інклюзивність. Руйнує своє історичне обличчя. Зневажає власну історію. Плює на пам’ять усіх корінних городян. Самі обирайте, про що це свідчить. Безперечним буде тільки те, що заразмісто безупинно змінюється – чого не робило вже дуже давно.Зміни на гірше сусідять зі змінами на краще, проте оце вперше за кілька десятиліть воно зайняте ще чимось, крім саморуйнування.

 

 

До речі, якщо походити отим Івано-Франківськом, до якого дістаєшся тільки через міст, можна випадково увірувати в радикальні ідеї здорового способу життя. Бари. Паби. Ресторани. Маленькі приватні бровареньки. Тисячі їх. Дехто каже, місто занадто маленьке, щоб у ньому було цікаво, тому воно пропонує найпоширенішу розвагу – алкоголь.

 

Місто наче створене для того, щоб увечері хотілось випити. Алкоголь руйнує українську націю зсередини. Так кажуть, але нічого не змінюється, бо франківчани ревно бережуть свою можливість культурно пити. Туристів значно менше, ніж у Львові, та й то більшість дорогою до Карпат, проте ресторанний бізнес у нашому місті за багатством дає фору і Львову, і столиці. Без вихвалянь. Як і без розуміння, навіщо його стільки. Втім, більшість клієнтів – свої ж.

 

На те ми й маленьке місто, щоби все було дешево. Дуже часто ресторани чи паби розташовані в історичних будівлях, подеколи навіть тримають історичний антураж,– це взагалі бінґо в сенсі приваблення публіки. Ресторан в австро-угорському або в тогочасному місцевому стилі – це модно. Люблю ходити туди у своїй футболці з Францом-Йосипом. Мені не соромно, тому що мало хто впізнає Франца-Йосипа. Пам’ятник йому стоїть на одній із центральних площ.

 

Коли ходиш Івано-Франківськом, а надто вперше, хочеться зупинятись і запитувати «А хто це в нас такий маленький?» Кияни люблять хвалити місто за компактність: усе близько, всього багато, як на такій маленькій території всього може бути так багато? Тому що Івано-Франківськ у нас такий маленький. По-перше, за розмірами. Тому що тривалий час фортеця зобов’язувала, діватись від неї було нікуди. А потім усі звикли.

 

 

У певному сенсі нам не пощастило. Місто молоде, і до Львова з його середньовічним походженням шапкою не докинеш. Тут немає глибокодрімучої історичності, яку пропонує львівське середмістя. Тут немає разючої поліфонії та вавилону народів, які населяли Чернівці. Спогади про тутешніх євреїв та вірменів майже стерлися з карти. Івано-Франківськ: judenfreiз 1943. Івано-Франківськ давно вже відданий на поталу українцям. І це помітно.

 

А ще ми стоїмо на півдорозі. На півдорозі з Лемберґа на Чернівці, як співають «Кораллі», на півдорозі з решти України до Карпат, багато для кого це ніби лісничівка, у якій ночуєш перед завтрішнім сходженням на вершину.  Навіть для тутешніх мешканців Івано-Франківськ часто є перевалочним пунктом, трампліном до університетів Бидґощі, Білостока та Ряшева.

 

Із цим наче давно змирилися, проте місто намагається чимось зачепити новоприбулих, якщо не змусити їх жахливим транспортним сполученням – то принаймні вблагати доброю внутрішньою інфраструктурою. Зачепити. Привернути. Заякорити. Десь тут, гадаю, народилася ідея фестивалю «Порто-Франко» й  парадоксальна концепція Франківська як портового міста. Тим часом десь у трюмах морфологічного корпусу ІФНМУ лежить покійний Юзеф Потоцький, скоріш за все, давно розібраний на шматки. Охочих шукати його – немає і ніколи не буде. Деякі речі назад повернути не можна. Щастя бодай, що в костелі, який за СРСР обладнали під автовокзал, нині базується мистецький музей. Ні, це не відновлення історичної справедливості. Це хаотичний і плутаний рух уперед. Наш особливий спосіб ходити.

 

 

Так само, як і з усім. Ми так багато разів губили себе, що тепер довго не можемо знайти. Людей, для яких пам’ять міста триває adurbecondita, майже немає.Можливо, їх і зовсім немає. Для людського розуму реальногоміста не існує – існує лише час, коли воно було таким, як належить. Протенасправді воно досі є, в різних формах воно ніколи не припинялося, незалежно від того, було нам тут комфортно, чи ні, а мені чомусь хочеться вважати, що до кінця його сучасних самопошуків зосталося не так і багато часу. Хоча ми досі не навчилися не ламати старого, будуючи нове.

 

Часто ламаємо, навіть дуже. А зламавши – з усіх сил вдаємо невинних, щоб хазяї нічого не запідозрили. Щоправда, забуваємо при цьому важливу річ: ми самі вже двадцять шість років як хазяї цього міста. Але поводимось так, ніби нас покликали тільки стіни поштукатурити. Подеколи боїмося навіть зайвий раз глянути на те, що змінилося за період нашої ментальної відсутності вдома. Найкраще про це сказала одна літня лікарка, котра поміж роботою впівголоса бурчала, що місто порожнє і порожніє. «Оно молодь хоче виїздити, і де би я їх не розуміла? Шо тут робити, як ту нічого нема, ні піти куди на вечір, ні для молоді нічого цікавого». Усний перелік тільки мені відомих подій на цьому тижні зайняв би хвилин десять, якщо не більше. Я обмежився просто згадкою про літературний фестиваль. «Ого! То люди щось роблять, ти глянь,– нарешті сказала пані докторка. – Виходить, пора вилазити з мушлі».Так. Пора.

 

Остап Українець

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


06.11.2017 Остап Українець 1126 0
Коментарі (0)

Çàãðóçêà...
22.10.2018

Сьогодні все частіше в шкільному середовищі звучить слово «булінг». У перекладі з англійської воно означає знущання, цькування чи залякування.

250
20.10.2018
Олена Британська

Вчора, 19 жовтня, депутати Івано-Франківської обласної ради провели виїзне засідання у Коломийському районі. Цього разу виїзне засідання стосувалось освіти. Спочатку обранці оглянули освітні заклади району. Першою зупинкою став Отинійський проф

941
15.10.2018
Ростислав Ковтун

АН «Фіртка» поспілкувалася з майбутнім кандидатом у Президенти. Говорили про політику, сім'ю, національну ідею і про те, як на практиці можливо перезаснувати Україну.

10793 1
12.10.2018
Лідія Бойко

У свої 32 він той, хто знає, що таке «гарячі точки». На власні очі побачив смерть. Був поранений і вцілів. Правда, травма, отримана на війні, нагадує про себе і нині.

718
11.10.2018

Жильцям пам’ятки архітектури по вулиці Коновальця, 16 доводиться у залі суду відстоювати свої земельні права. Їм виступає Івано-Франківська міська рада та сусід-депутат Олег Капустяк.

6516 1
09.10.2018
Олександра Бакун

Відома в Івано-Франківську лікар, активна альпіністка та просто тендітна жінка з сильним характером Ірина Кишакевич розповіла про сходження на найвищу вершину Західної Європи.

1878

Порівняння та аналіз законопроекту № 9140 в деталях.  Так щоб зрозумів кожний. 

679

Чотири роки тому за нього проголосувала перелякана дезорієнтована більшість, якій він здавався настільки добродушним і поміркованим, що навіть путін посоромиться воювати з ним. Нині більшість прагне помсти і розправ. Порошенко все ще впливає на армію,

520

На ватному ворожому  каналі Ваннюс, що віднедавна де-юре перестав належати Мураєву і перейшов до Медведчука з Портновим, цим горе-юристам, відбулися цікаві кадрові ротації.

667

Під Хмельником розкинувся пишний ярмарок. Сотні здоровенних маж згрудилися на фарному майдані, загони повнилися худобою.

734
21.10.2018

Виявлене біля Сонця НЛО завбільшки як наша планета. Помітив цей об'єкт відомий уфолог Скотт Ворінг.

139
14.10.2018

Вчені по всьому світу б'ють на сполох, адже планета Нібіру стала однією з головних небезпек, яка загрожує всьому живому на Землі.

6542 1
07.10.2018

Британець Джейсон Каллум зняв на відео загадковий темний об'єкт, що пролітає поруч із Місяцем.

807
16.10.2018

Україна як ніколи близька до створення Єдиної помісної церкви.

158
07.10.2018

На даний час існує безліч запитань без відповідей. Люди не можуть правильно та доречно дати відповідь на запитання: що таке душа і тіло?

386
16.10.2018

Два досвідчених і дуже майстерних шахових гравця сіли за дошку з чорно-білими клітинами і розставили на ній   свої війська.

165
21.10.2018

Женя і Жання - пара з Івaно-Франківська, взяла участь у рeаліті-шоу телеканалу "ТЕТ" ЛaвЛавCar.

1338 1
20.10.2018

Ціни можуть суттєво різнитися, оскільки залежать від планування, площі і якості ремонту житлового об'єкта.

1327 1
20.10.2018

17 жовтня працівники комунального підприємства обласної ради "Пам'ять" провели експедицію у село Павлівка Тисменицького району, аби дослідити ліс.

1745
19.10.2018

Вражаючі осінні барви парку Тараса Шевченка з’явилися у мережі.

2500