агенція новин

Голеадор Прикарпаття про: період у Динамо, юного Шеву і шаленого Григорчука

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Петром Русаком, знаменитим бомбардиром франківського Прикарпаття, якого запрошували у київське Динамо 90-х.

День Петра Русака насичений різноманітними подіями. Більшість часу забирає футбол – йому вдається успішно поєднувати тренування дітей та роботу з аматорською командою, яка мріє про серйозні цілі. Не дивно, що ми зустрічаємося лише пізно ввечері, адже мій співрозмовник щойно повернувся із сусіднього райцентру, де проводив чергове тренування.

Найкращий бомбардир у новітній історії Прикарпаття має цікаве минуле. Він спостерігав за трансформацією фанатичного Романа Григорчука з футболіста у тренера, вигравав з київським Динамо Кубок співдружності, а ще пережив десятки унікальних історій з Прикарпаттям.


"Не планував ставати тренером"

– Нещодавно ви стали головним тренером Карпат із міста Галича. Які перспективи вашої команди?

– У мене була розмова з керівниками клубу – вони дали мені зрозуміти, що націлені на Другу лігу. Взагалі в цьому регіоні давно не було професіонального футболу. Свого часу я грав у бурштинському Енергетику, що базувався у сусідньому райцентрі. Практично там я завершував свою кар’єру на початку 2000-х. З того часу футбол у цих краях почав занепадати. На щастя, з’явилися люди, які намагаються відродити професіональну команду. Можливо, навіть відбудеться процес об’єднання команд з Галича та Бурштина.

– Ви очолюєте Карпати спільно з Володимиром Рудницьким?

– Так, свого часу ми виступали з ним в Енергетику, а тепер вже створили тренерський дует.

– Роман Григорчук, з яким ви також грали в одній команді, казав, що почав готуватися до тренерської діяльності заздалегідь, коли нотував цікаві для себе речі під час кар’єри футболіста.

– Якщо чесно, то я не планував ставати тренером. Це була ідея мого першого наставника Бориса Пазухіна, який запропонував мені спробувати свої сили в дитячому футболі. Набрав одну групу і захопився… Почав з хлопчаків 1994 року народження у СДЮСШОР Прикарпаття. Тепер радію успіхам вихованців: Василь Цюцюра зараз грає у Прикарпатті, а Іван Сондей виступає в УПЛ за Олімпік. У Галичі треную Романа Третяка та Віталія Турчанського, також хлопців з того випуску.

– Це не єдина ваша група?

– Далі був набір 2002 року – влітку у них випуск. Моя третя група – це діти 2009 року народження. Виходить так, що поєдную роботу в дитячому та дорослому футболі. Мені це цікаво і я бачу перспективу. Тим більше, що перебуваю на зв’язку з Володимиром Ковалюком – ми хочемо, щоб наші вихованці виступали в Прикарпатті. Своєю чергою, ті молоді футболісти, які не потрапляють в основу івано-франківців, отримуватимуть ігрову практику в Галичі, а потім зможуть повертатися і грати на рівні Першої ліги.

"8 команд грає у 4 кола – безперервне одноманіття"

– На зламі тисячоліття ви поїхали у латвійський Дінабург. Відгукнулися на запрошення Григорчука?

– Так, Роман ініціював мій переїзд у Даугавпілс. Григорчук закінчував кар’єру футболіста і робив перші кроки на тренерській стежині. Цікаво було спостерігати за його роботою – він настільки прискіпливо, фанатично, віддано і шалено ставився до футболу, що мені інколи здавалося це певним "перебором".

У це важко повірити, але він практично цілодобово переглядав матчі, щось записував, аналізував, а потім пояснював команді. Така фанатичність, безперечно, коштувала дорого – футбол буквально забирав його у сім’ї. Проте така працелюбність дала результат і Григорчук виріс у сильного тренера.

– Зараз ви не спілкуєтеся?

– Ні, ми доволі давно розмовляли. Не те, щоб посварилися, ні, такого не було. Просто давно не бачилися. До речі, Роман ще був молодим тренером, проте вже тоді проводив дуже детальний розбір поєдинків і готував величезні об’єми футбольної теорії для підопічних.

– Чи не найбільший ваш успіх в Латвії – це вихід у фінал Кубка. Не було шансів перемогти Сконто, який виграв 14 поспіль чемпіонств?

– Якби екс-гравець Кривбасу Геннадій Приходько реалізував пенальті наприкінці першого тайму, то все могло статися інакше. Однак після перерви Сконто двічі забив і завоював Кубок. Насправді про Латвію у мене не найкращі спогади. Передусім через рівень чемпіонату.

– Занадто слабкий?

– 8 команд грає у 4 кола. Чесно кажучи, просто набридло грати за такою системою – безперервне одноманіття. У нас в чемпіонаті Івано-Франківської області більше учасників.

– І все ж позитиву вистачало. Преса захоплювалася вашим забитим голом у ворота Вентспілса. Кажуть, ви неймовірним чином пробили у падінні через себе.

– Цьому передувала драматична історія. Дінабург зіграв три кола, перебував у середині таблиці, проте раптово президент клубу припинив фінансування. Частина гравців роз’їхалася – я також вирушив додому. Перед останнім туром зателефонував Григорчук: "Приїжджай, у нас важливий матч проти Вентспілса". Сконто якраз вів боротьбу за чемпіонство із ними і ми могли допомогти їм у цьому змаганні. Я приїхав і практично без підготовки вийшов на матч. Під час подачі кутового вдалося класно спіймати м’яч на ногу – я забив класний гол, а ми відібрали очки у Вентспілса, зігравши внічию 1:1. Сконто став чемпіоном.

– Без подяки від чемпіона не обійшлося?

– О так, Сконто в боргу не залишився і фактично компенсував нам заборгованість за усе четверте коло (Усміхається).

"Лікар заливав у рану якусь гарячу речовину"

– Ще один ваш легіонерський досвід – виступи у російському Чорноморці.

– То був хороший період, проте не без негативу. У мене продовжилися серйозні проблеми зі здоров’ям і в Новоросійську лікарі ошелешили новиною – є ризик закінчити з футболом. І це у 26 років!

– У чому справа?

– Трохи раніше мене сильно непокоїла ліва нога. Якщо точніше, то стегно. На кістці виникли незрозумілі нарости – шипи, які вростали в м’язи. Через це відчував сильний біль. Звичайно, що ситуації бувають ще гірші. Особливо, коли ці шипи ростуть в кістку і буквально руйнують її.

– Що радили лікарі?

– Куди я тільки не звертався. Допомогти намагався лікар Динамо Володимир Малюта, не вирішили ситуацію і медики в Новоросійську. В Івано-Франківську лікарі казали: "Нічого не гарантуємо – 50 на 50. Можеш навіть інвалідом залишитися". Я двічі їздив у Францію – саме там мене врятував лікар, алжирець за походженням. Він ще не бачив мене, проте після перегляду знімку запевнив: "Поставлю цього хлопця на ноги".

– Особлива методика?

– Коли я приїхав у Францію вдруге, то просив цього алжирського фахівця: "Дуже прошу, зробіть так, щоб я міг грати у футбол". Він робив спеціальні гарячі уколи. Це можна порівняти із тим, як обрізають гілки на дереві, а потім їх обробляють спеціальним розчином. Так було і зі мною – лікар заливав у рану якусь гарячу речовину. Попри всі труднощі, мені вдалося вилікуватися. Можу сказати, що навіть зараз практично не відчуваю наслідків проблем зі стегном.

– Як ви потрапили у Чорноморець?

– У 1996-му Прикарпаття влаштовувало розпродаж. Я пройшов повністю усі збори з київським Динамо, їздив у російським Газовик з Іжевська і навіть тренувався в Кореї. Проте повернувся додому, де Прикарпаття грало спаринг з Чорноморцем, який перебував на зборах неподалік Івано-Франківська. Сильнішого не виявили, зіграли 1:1, а я забив гол. Представники Чорноморця запропонували контракт без жодного перегляду.

– У Новоросійську ви виступали із земляком Романом Русановським, який згодом успішно грав у Маріуполі.

– У нас була інтернаціональна команда. Крім росіян та нас із Романом, за Чорноморець грав грузин Бесік Берадзе, який чудово ставився до України. Вірменин Арамаіс Єпископосян тісно товаришував з азербайджанцем Левом Майоровим. Всі дуже дивувалися – країни між собою тоді активно ворогували через конфлікт у Нагірному Карабаху, а хлопці були найкращими друзями.

– У відповідь на запитання про лідерів Прикарпаття кінця 90-х легендарний нападник цього клубу Сергій Турянський назвав два прізвища: ваше і Русановського.

– Якщо відверто, то Турянський був для мене найбільш комфортним партнером за усі часи виступів у Прикарпатті. Високий, кремезний, з гольовим чуттям. Коли я тільки починав у дорослому футболі, то весь Івано-Франківськ захоплювався зв’язкою Ігор Юрченко – Сергій Турянський. Перший виконував класні плассери у штрафний майданчик, а другий забивав. Щодо Русановського, то він був надійним захисником і класно діяв у відборі. Думаю, недарма його Микола Павлов потім у Маріуполь запрошував.

– Чорноморець очолював Олег Долматов, який на початку 2000-х тренував полтавську Ворсклу. Як працювалося з цим наставником?

– Це фанат своєї справи. Він жив на базі, постійно намагався вдосконалити нашу гру. Я не завжди розумів, чому не граю, хоча тепер усвідомлюю, чому так відбувалося. Поглянув на цю ситуацію очима тренера і не тримаю зла на Долматова. Якщо я не був на сто відсотків готовим, то природно, що опинявся в запасі.

– Одним з лідерів тогочасного Чорноморця був Лев Березнер, який на початку 90-х виступав у чернівецькій Буковині. Кажуть, що вже у 24 роки паралельно з футболом він займався бізнесом, мав у власності з батьком мережу аптек, а зараз взагалі став депутатом.

– Якщо чесно, то не чув про це, проте не дивуюся – Березнер любив поговорити (Усміхається). Він був не лише лідером на полі, а й за його межами, коли постійно щось розповідав – здавалося, що у нього рот не закривався. Напевно, це допомогло йому у політичній діяльності.

– Найбільш гучне ім’я вашої команди – Валерій Масалітін, який прийшов у Новоросійськ у статусі чемпіона СРСР та володаря Кубка країни.

– Це мій безпосередній конкурент по позиції, проте Масалітін суттєво допоміг мені своїми підказками і фактично підставив мені своє плече. Валерій був старшим, мав великий досвід і добре розумів футбол.

– Якось після гри Масалітіну подарували як нагороду за забитий гол 200 пляшок вина. У вас були незвичні подарунки?

– Нічого такого оригінального, як у Валерія, не було, проте взимку фанати подарували мені фотографію з побажаннями. Ключове з них: "Чекаємо повторення твого дебютного матчу".

– Натякали на перший матч у футболці Чорноморця, коли ви відзначилися дублем?

– Гра проти Жемчужини була особливою – я тільки приїхав у Новоросійськ і майже не знав партнерів. Зате вийшов на поле і відзначився дублем. Здавалося, що в наступних матчах захисники суперників тільки те й робили, що слідкували за мною. На жаль, потім настало гольове затишшя і я забив тільки раз – у ворота московського Динамо.

"Коли Сабо назвав моє прізвище, я відчув мандраж"

– Київське Динамо у 90-х запрошувало багатьох футболістів, які гучно заявляли про себе в чемпіонаті України. З чого почалася ваша історія взаємин з українським грандом?

– Вона була ідентичною – я забив 7 чи 8 голів за Прикарпаття і отримав запрошення з Києва. Вважаю, що зробив правильно, коли погодився. Повністю пройшов зимові збори: першу частину у столиці, з’їздив на Кубок співдружності та вирушив на збір в Ізраїль.

– Вас не лякала конкуренція?

– Вона була справді космічною: Шевченко, Ребров, Леоненко, Скаченко, Шкапенко, Михайленко… Проте у фіналі Кубка співдружності через відсутність Реброва та Леоненка я отримав нагоду зіграти у стартовому складі. Коли Сабо назвав моє прізвище, я відчув мандраж. Однак тільки вийшов на розминку – з’явилася впевненість. Мене замінили наприкінці гри, а ми перемогли Спартак-Аланію.

Згодом відбулася парадоксальна ситуація – календар звів в одному з перших матчів нового року киян та івано-франківців. Я думав собі: "Якщо не складеться в Києві, то зіграю проти Динамо у футболці Прикарпаття". Проте треба пам’ятати, що завжди є третій варіант (Сміється).

– Участь у тому матчі ви таки не взяли?

– У той час існувала мода – продавати українських футболістів у Корею. Я повернувся з Києва і мене відразу ж відправили на оглядини разом з Раймондсом Лайзансом, екс-воротарем Карпат. Наш перегляд в Кореї сильно затягнувся, хоч ми мали квитки на зворотній літак. Зібрали сумки, чекали, проте за нами ніхто не приїхав. Тоді нас перевезли ще в один клуб – словом, наїздилися по Кореї добряче. Так от, середина березня, Прикарпаття грає з Динамо, а я в цей час сиджу у Кореї (Усміхається).

– Які враження залишилися від тренувань у Йожефа Сабо?

– З того часу минуло більше 20 років. Дивлюся зараз на Йожефа Йожефовича, коли він у ролі експерта на каналах "Футбол" з’являється, і ловлю себе на думці – він же взагалі не змінився. Так само емоційно розбирає ігри… Неординарний тренер зі своєю родзинкою. Як на мене, то без Сабо Шевченко не виріс би у великого футболіста. Тренер примусив Андрія думати лише про футбол, а не відволікатися на зайві речі.

динамо

Петро Русак у Динамо - третій праворуч у верхньому ряду

– Ви грали в парі з Андрієм Шевченком. Неймовірний потенціал помічали?

– Однозначно. Це було помітно у дрібницях. Таке враження, що навантаження на зборах Шевченко сприймав з радістю – взагалі не втомлювався. Андрій, наприклад, літав з важким медичним м’ячем, з легкістю стрибав… Це все хороші дані, закладені природою.

– Ще один нинішній експерт з тієї динамівської команди – Віктор Леоненко. Він теж не змінився?

– Таким же говоруном залишився. Футболістом він був хорошим, але цими розмовами зашкодив собі. Леоненка могли продати в хорошу команду, проте тільки він сам може звинувачувати себе в тому, що кар’єра для нього закінчилася в Динамо. Мені близька позиція Євгена Селезньова, який казав, що не розуміє цієї масової критики колег-футболістів. Це неправильно, так не має бути.

– Сергій Турянський розповідав про незабутні емоції, коли його викликали у збірну з Прикарпаття: "Леоненко зневажливо висловився на мою адресу – щось про село, звідки я приїхав. Добре, що між нами Лужний сидів і стримав мене". У вас взаємини з Леоненком були кращими?

– Чув таку історію… Колектив у тому Динамо був хорошим. Нападів від Леоненка не було, проте відзначу роль Лужного в колективі – відчувалося, що він прихильно ставився до своїх земляків. Олег підтримував мене і допомагав адаптуватися в Києві. Так само, як і Андрій Хомин.

– Ви тісно товаришували з Андрієм Хоминим, якого не стало у 1999-му. Андрій Шулятицький казав, що в Прикарпатті інколи просто хотілося приходити на тренування, щоб побачити цього хлопця. Яким він був?

– Ми жили з Хоминим на виїзних матчах в одному номері. Згодом Андрій грав за Динамо і я під час перебування у Києві не раз гостював у нього на квартирі. До нас приходили Похлєбаєв, Беженар та інші хлопці. Коли Хомин загинув, я виступав у Латвії. Якось Григорчук приходить і каже: "Хома розбився". У нас в Івано-Франківську був футболіст з таким прізвищем і я спочатку про нього подумав. Однак тільки потім усвідомив, що трапилося. Відчуття, ніби всередині щось обірвалося.

– Хомин потрапив у ДТП в передмісті Івано-Франківська.

– Всю Україну об’їздив, скільки разів катався маршрутом Київ – Полтава, коли у Ворсклі грав. А сталося так, що вдома розбився… Андрій нібито незабаром мав переходити на адміністративну посаду в клубі. До речі, в автомобілі з Хоминим перебував його кум, який вижив у ДТП. Так сталося, що доля нас звела в одній лікарняній палаті.

– Ви якраз травмувалися в Латвії?

– Цілу ніч їхав автобусом Львів – Рига і практично з дороги мене поставили у стартовий склад. Тренери вирішили не міняти мене і наприкінці зустрічі я потрапив у неприємну історію. Намагався спіймати м’яч зльоту – опорна нога поїхала і я надірвав хрестоподібну зв’язку. Потребував операції і приїхав додому – саме там я зустрівся з кумом Хомина.

– Шулятицький також казав, що і Хомин, і Микола Волосянко, який теж переїхав з Прикарпаття у Динамо, залишалися максимально простими і порядними хлопцями. Статус і досягнення їх зовсім не змінили.

– Вони справді залишилися такими, як були. Хомин мені допоміг із житлом у Києві і багато сприяв у побутових аспектах. Жодної зіркової хвороби не було і у Волосянка. Микола навчався у спецкласі з моїм братом, який і повідомив мені про жахливу звістку. Я відпочивав на морі і просто не повірив, що людина просто так у 40 років може піти зі світу. В Івано-Франківську щорічно проводиться турнір, присвячений Хомину. Прикро, що його дружина та син за стільки років жодного року не приїхали.

"Біжимо у штрафний майданчик, а Максимюк подає за ворота"

– У прем’єрному історичному матчі Прикарпаття в чемпіонаті України команду очолював Іван Краснецький, який довірив вам місце у старті. Що пригадуєте про цього фахівця?

– Іван Михайлович був простим, але розумним наставником, хоч, можливо, не всі свої думки міг правильно висловити. Краснецький закінчив Вищу школу тренерів у Москві, що вдавалося небагатьом, а також був випускником фізико-математичного факультету. Підготовчий цикл до сезону у Краснецького був дуже хорошим – достатньо було пройти його збори і я дуже додавав. Я вже розповідав, як Шевченко у Динамо літав на полі – ось так і я після цих тренувань відмінно почувався.

– Ви прийшли в Прикарпаття наприкінці 80-х, коли в команді були набагато старші Баталов, Ватаманюк, Турянський, Думанський, Мельник…

– Я тільки недавно закінчив школу, а мене беруть з основою на збори в Сочі. На жаль, через травму гомілки я не міг працювати на повну. Але коли ти дивишся на ветеранів, то береш приклад і працюєш з натхненням і стимулом.

– Микола Зуєнко, з яким ви потім грали у Прикарпатті, розповідав, як на старті кар’єри у Зорі зіткнувся з лагідними проявами "дідівщини": "У ті часи випити пляшку нерозливного пива після гри вважалося рідкістю. Куксов після гри дозволив нам занести до нашого "Ікаруса" ящик пива. Старші хлопці придумали оригінальне покарання – береш гетру і ховаєш туди пиво. Відкриваєш люк в автобусі, висуваєш гетру з пивом і тримаєш так не менше години на ходу автобуса. Таким чином охолоджуєш напій". У вас щось схоже було?

– У мене все було менш оригінально – старші могли накричати або примусити нести сітку з м’ячами. А ще воротар Аркадій Баталов був дуже жорстким і суворим, тому ніхто із запасних гравців не хотів його "розминати". Тоді ж посади тренера воротарів не існувало. Зголошувався тільки Володя Головатий, мабуть, найбільш спокійний футболіст тодішнього Прикарпаття.

– Крім ветеранів, у Прикарпатті виступав 17-річний Роман Максимюк.

– Роман мав відмінну фізичну готовність. Думаю, його футбольні досягнення стали можливими передусім завдяки цьому. Максимюк діяв на позиції флангового півзахисника. Для нас, нападників, такі подачі з флангу були дуже важливими. Біжимо у штрафний майданчик, а Максимюк подає за ворота.

– Пояснювали, що так діла не буде?

– Тренер Ігор Юрченко звертав увагу – так грати не можна. Недавно збиралися з хлопцями і з усмішкою згадували слова тренера: "Романе, якщо ти десь заграєш, то я закінчу з футболом". Воно так і вийшло. Максимюк досяг успіхів із Зенітом, пограв у Динамо і Дніпрі, а Юрченко після Прикарпаття небагато працював. Ось так буває у футбольному житті.

– Максимюк опинився в Росії незадовго після вас.

– Ми разом їздили на перегляд у першоліговий іжевський Газовик, однак не підійшли. Повернулися у Прикарпаття, в клубі виникли серйозні фінансові проблеми, футболісти не отримували зарплати, тому почався страйк. Саме у цей час Максимюка продали в Зеніт і на отримані кошти погасили борги. Це при тому, що у Максимюка як футболіста мало хто вірив. Зараз спостерігаю за дітьми – якщо є швидкість і фізичні якості, то з часом дитину можна навчити техніки. А от навпаки – рідко буває.

"Прокидаємося зранку, бо двигун в автобусі задимівся"

– Прикарпаття кілька разів переживало клінічну смерть. Найважчий період припав на перші незалежні чемпіонати?

– Загалом ситуація була некритичною в контексті зарплат. А от з проведенням зборів чи забезпеченням екіпіруванням клуб мав проблеми. Якщо дозволяли собі, то тільки "по мінімуму". Граємо з Динамо на стадіоні "Наука", а наш адміністратор Богдан Копитчак, видатний у минулому футболіст, приносить тільки гетри без шкарпеток. Як у цьому виходити на поле? Де адміністратор міг взяти нормальну форму? Або автобус – це зараз їздять на комфортному транспорті. А ми добиралися на матчі на червоному "Магірусі". Зараз на такому міжміські маршрутні автобуси курсують. Ми ж на ньому у Крим та Херсон їздили.

– Без ексцесів?

– Одного разу прокидаємося зранку, бо двигун задимівся. Ми мали вдома приймати Приладист із Мукачевого. Вийшло так, що вони швидше приїхали і прибули в готель на виїзний матч раніше, ніж ми добралися додому з попереднього туру. Наш автобус зламався і нам довелося двома групами добиратися в Івано-Франківськ, щоб встигнути на домашню гру. Це нам не завадило перемогти 3:0 (Усміхається).

– Перший чемпіонат Прикарпаття почало жахливо. Дебютний гол забили тільки в шостому поєдинку, а "з гри" вдалося відзначитися лише в 11-му турі.

– На це були певні причини. Ми з охтирським Нафтовиком виступали в Першій лізі і сезон тільки закінчили. Нам було важче грати з сильними суперниками. Кістяк Прикарпаття складали місцеві: Григорчук, Савка, Ватаманюк, Ковалюк, брати Шулятицькі, Шумський, Лахмай. Не варто забувати, що на старті ми зіграли внічию 0:0 з Динамо. Люди на "Електроні" на деревах сиділи – тепер про таку відвідуваність можна мріяти.

– Більшість гравців Прикарпаття підтримували форму в сусідньому тисменицькому Хутровику. Комусь зарплатню видавали шубами, комусь – заячими шапками. З вами як розраховувалися?

– Такі речі справді були. Мені давали кольоровий телевізор, хутряні вироби у якості підйомних. За Хутровик я грав, коли відновлювався після травм. В одному з матчів воротар Динамо-2 Андрій Ковтун коліном влучив мені у стегно. Мої болючі шипи на кістці пошкодили м’яз, відбувся внутрішній крововилив, м’яз повноцінно не міг згинатися. Утворилася гематома, кров почала застигати. На знімку згустки крові нагадували кістку. Не допомагали навіть гарячі уколи від Володимира Малюти в Києві. Лікар Динамо казав, що схожа ситуація була в Олександра Баранова з Металіста – йому такі уколи допомогли. Вирішити ситуацію вдалося лише у Франції.

– У сезоні 1994-95 років Хутровик здійснив небувалий слалом у Кубку України. Спочатку переміг жидачівський Авангард, потім Буковину, а тоді жереб звів вашу команду з Прикарпаттям.

– І ми обіграли їх 2:1! (один з голів на рахунку нашого героя, – Футбол 24). В 1/16 фіналу нам довелося двічі зіграти з сімферопольською Таврією. Друголіговий Хутровик вдома зіграв внічию 1:1 з командою Анатолія Заяєва. У це важко повірити, але наша команда летіла в Крим на чартері! 1994-й рік, Друга ліга, літак…

– Єдиний гол у ворота Максима Левицького забили саме ви.

– На жаль, Хутровик програв 1:3. Однак ми дали справжній бій хорошій команді.

"На матч у Київ Прикарпаття привезли два головних тренери"

– У 1995-му Прикарпаття у рядовому матчі зустрічалося з Кривбасом у Кривому Розі. Рахунок 6:3 не може не дивувати.

– Насправді у футболі бувають такі хокейні рахунки і підтексту тут жодного не було. Після гри ми знайшли телевізор з антеною, сіли в автобусі і в Кривому Розі поруч зі стадіоном дивилися фінал Ліги чемпіонів. Аякс переміг Мілан, а тоді ми вирушили додому. Поєдинок з Кривбасом пам’ятний ще й травмою Сергія Турянського, який розірвав ахілл.

– Турянський зізнавався, що ніколи раніше не відчував такого болю: "Воротар вводить м’яч у гру, я крокую назад. У певний момент здається, що хтось стріляє по нозі, б’є дрючком чи каменем жбурляє. Я падаю, ніби підкошений, ледве свідомість не втрачаю. До мене підбігає Діма Мазур, всі шоковані, запитують, що зі мною. Заморозили ногу, винесли з поля. Свідомість, зрештою, не втратив".

– Сергій впав, тримається за п’яту. "З трибун хтось камінь кинув", – каже. Ми почали шукати – та ні, нема… Виявляється, що це відчуття таке, коли ахілл рветься.

Прикарпаття – Шахтар: Леонов, Русак, Коваль

– У 1995-му, протягом невеликого проміжку часу, ви оформили два дублі: Таврії і Шахтарю. Який цінніший?

– Спогадів про два голи "гірникам" небагато – виграли 2:0 і усе. А от з Таврією ми відкривали сезон. Традиційно такі матчі не вдаються. Поки мер скаже слово, концерт відбудеться, всі ці урочистості. Нас на два дні закрили перед грою на базі. На самому початку Володя Салій зрізає м’яч у власні ворота. Наш кіпер Олег Рипан тільки руками розвів. Ми знову зіграли у "хокей" і перемогли 4:3.

– Через три роки ви потрапляєте в цікавий епізод – Прикарпаття програє донецькому Металургу, а ви не реалізовуєте пенальті. Після поєдинку в пресі вас нещадно критикують. Виявляється, що пенальті мав виконувати Роман Зуб, а ви взялися пробивати самовільно.

– Насправді не було такої установки. Хто відчував у собі сили, той і мав пробивати. Я був переконаний, що заб’ю. Воротар зіграв вдало і м’яч відбив. Принаймні, після гри наш тренер Богдан Блавацький зі мною про це не розмовляв.

– Той сезон стає особливим і чи не найбільш драматичним у боротьбі за виживання – 6 команд до останнього туру боролися за збереження прописки. Прикарпаттю вдався чудесний порятунок завдяки успішній кінцівці – Володимир Ларін забиває 4 голи, ви відзначаєтеся тричі.

– Ми класно закінчили сезон трьома перемогами і однією нічиєю. Але наступний рік знову був для Прикарпаття валідольним.

– Все благополучно завершилося у скандальному перехідному матчі з ФК Черкаси.

– Я бачив чимало у футболі, але таке зі мною відбулося вперше. На матч у Київ команду привезли два головних тренери: Анатолій Заяєв та Ігор Яворський. Мені інколи здавалося, що Заяєв міг налаштувати на гру будь-кого. Не дивуюся, що Таврія стала першим чемпіоном.

"Зараз вистрибну у вікно і зі мною нічого не станеться"

– Пригадуєте промови Анатолія Миколайовича?

– Збір команди в готелі "Надія" на 6-му поверсі. Заяєв робить розбір і скаржиться на гравців: "Вас постійно щось болить. Тебе коліно, тебе стопа. Чому мене нічого не болить? Зараз вистрибну у вікно і спокійно підіймуся. Зі мною нічого не станеться і мене нічого не болітиме! Що ви за футболісти?"

– Як реагував на вашу травму?

– Я тільки приїхав після операції у Франції. Навіть шви ще не зняли. Заяєв зустрів мене словами: "Завтра чекаю на тренуванні". Я здивовано подивився, на що тренер сказав, мовляв, футболіста можна серед ночі розбудити і він повинен грати. Та що там історії – у нас в роздягальні гасло висіло!

– Яке?

– "Прикарпаття – ціль Вища ліга" (Усміхається). У перехідному матчі ми таки обіграли черкащан із рахунком 3:1. Команду тренував Заяєв, однак в клубі вирішили запросити ще й Ігоря Яворського. Футболісти вірили у того тренера, який працював більше, тобто у Заяєва. І все ж кілька виконавців приїхали з Яворським, тобто існувала ще одна група. Мабуть, дивне рішення президента виглядало логічно.

– Хто проводив установку?

– Два тренери (Усміхається). Головне, що ціль виконали.

– Після гри представники ФК Черкаси не приховували гніву – арбітр відверто їх "вбивав".

– Симпатія була, це правда. Футболісти це відчували.

– Ви кажете про двох тренерів. Втім на заключний матч попереднього сезону з ЦСКА ви летіли взагалі без наставника. Чому так?

– Нам належало будь-що перемагати. Більше того, весь Івано-Франківськ гудів – матч буде договірним. З такими розслабленими і незвичними думками ми вийшли на гру. І треба сказати, що отримали нереальний спротив від суперника. Все було чисто і ми в чесній боротьбі перемогли 1:0. Кажуть, що Чорноморець навіть стимулював "армійців", однак ми таки здобули три пункти. Звичайно, що нам набридло кожного року боротися за порятунок у Вищій лізі. Проте тодішнє Прикарпаття мало свою харизму, неповторність і атмосферу. Щасливий, що грав у цій команді.

Футбол 24

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


Коментарі ()

Çàãðóçêà...

13.09.2019
Марія Лутчин

У неділю, 13 жовтня у Дністровському каньйоні відбудеться вже традиційне «Свято неба». Унікальне свято парапланеризму та дельтапланеризму цьогоріч пройде у форматі «Eco-Active Life Style».

864
11.09.2019
Олена Британська

На форумі запрошені спікери обговорювали, що потрібно для залучення інвестицій та які умови зараз диктує світ, розглядали практичні кейси та підводні камені.

476
09.09.2019
Люся Грибик

У сучасному світі кожна жінка повинна мати кваліфікованого лікаря - гінеколога.

4838 2
09.09.2019

Напередодні матчу у Вільнюс «висадився» величезний десант українських вболівальників, який фактично «залив» столицю Литви синьо-жовтим кольором.

803 2
09.09.2019
Марія Лутчин

Тарас Назарук - керівник салону VOLT, який спеціалізується на доставці автомобілів зі США "під ключ". Компанія у своїй роботі керується принципом збереження довкілля через популяризацію електромобілів у місті.

1387
08.09.2019
Олена Британська

Як зародилась ідея, про що говоритимуть та чому проведення форуму важливе не лише для Калуша, а для західної України Фіртка розпитала у одного з ініціаторів та організаторів його проведення.

1682 2

Депутатську недоторканність скасували, ОК. Тут не про те, що вчора чимало потенційних «жертв» добровільно відали зброю своїм майбутнім «вбивцям».

313

Сьогодні так модно використовувати до всього слово "мульти". Мультиварка, мультивітаміни...

1754 2

Після жахливої катастрофи в Дрогобичі із людськими жертвами і втратою майна, де впав під"їзд житлового будинку.

564 1

Ціна росте хутчіш за міст – комусь це вигідно, еге ж?.. Замість потроєння вартості – мер навпаки міг отримати чималу компенсацію. Але чомусь так не зробив…

2193
11.09.2019

Здається, Всесвіт ніколи не перестане нас вражати!

177
30.08.2019

Понад сто років тому у віддаленому районі Сибіру пролунав потужний вибух, який був відчутний у радіусі 100 кілометрів.

805
25.08.2019

НАСА розслідує заяву про те, що астронавтка Енн Макклейн отримала доступ з Міжнародної космічної станції до банківського рахунку своєї колишньої лесбійської партнерки.

593
30.08.2019

У паломницькому центрі села Старуня при парафії св. Апостолів Петра і Павла відбулися нічні чування.

573
29.08.2019

Калуське єврейське кладовище продовжує бути цікавим об'єктом для наукових досліджень.них епох.

1381
20.08.2019

Мандрівний проповідник прийшов з важкою вістю у чуже місто.

779
13.09.2019

Тіна вбралася у напівпрозору ажурну сукню з глибоким декольте до пупка і зі шлейфом.

4032 1
12.09.2019

Як видно з відео, лише вчасна реакція водія дозволила уникнути наїзду на пішохода, що могло мати надзвичайно тяжкі наслідки.

3315
12.09.2019

Прикарпатка Міка Ньютон вже давно не живе в Україні. Але завдяки саундтреку до серіалу «Кадети» її до сих пір пам'ятають, а ще - через скандал на Євробаченні-2011.

15917
12.09.2019

У Богородчанах районне управління освіти закупило для учнів перших класів НУШ російські абетки та неякісні іграшки за ціною найдорожчих.

1871 2